На жаль, трапляється так, що люди, з якими тебе зводила доля і до яких ти встиг прив'язатися і звикнути, раптово йдуть з твого життя. Причини на це бувають різні. Хтось іде, бо його кличуть нові горизонти, нові успіхи і досягнення. За цих людей можна порадіти. А хтось іде тому, що іншого виходу немає, просто мусить піти, бо так судилося. Але з яких би причин вони не віддалялись від тебе, відпускати їх завжди важко, бо знаєш, що після цього сподіватися можна лише на рідкісні зустрічі, переписку по мейлу і телефонні дзвінки у свята. За все життя ми зустрічаємо тисячі людей. Хтось іде назустріч нам, хтось поруч із нами, з кимось лише перетинаємось на деяких життєвих перехрестях для того, щоб пережити якийсь відрізок часу. Чиєсь ім'я ми можемо не згадати, зустрівши знову через багато років, а хтось, будучи із нами не так і довго, лишає помітний слід у житті. Та чому саме цих, таких потрібних і дорогих нам людей часто від нас відділяють сотні кілометрів?