24 травня 2008 року. Ще один день який надовго запам'ятається мені своєю яскравістю та насиченістю. Як тільки я переступила поріг Будинку культури КПІ мене охопило відчуття того, що у найближчі години я стану свідком чогось феєричного і незабутнього. Це передчуття мене не обмануло. Тисячі яскравих вогнів, феєрверки перед сценою, десяток камер, які знімали все, що відбувається у залі, повний зал глядачів, ведучі, що постійно жартували один з одним - все це створювало неповторний настрій. Декілька років я вже хотіла потрапити на це дійство, але все щось заважало. А у цьому році я остаточно вирішила поїхати на гала-концерт, адже, швидше за все, цей сезон "Шансу" дійсно останній, тому тепер або вже ніколи. Що й казати: спостерігати за концертом з екрану телевізора і бути присутньою на живому концерті - це зовсім різні речі. До фіналу десятого Шансу увійшли Олександра Нудьга, Михайло Бочевар, Людмила Нитичук та інші. Мені дуже сподобався виступ Олександри Нудьги. Дівчина має приємний голос і гарні акторські здібності, а пісня "Разговор с портретом", яку вона виконувала в дуеті з батьком, не могла не викликати сльозу. Неабиякі вокальні дані і у нашої землячки - хмельничанки Людмили Нитичук. М.Бочевар цього разу вивчив слова пісні "Всё могут короли", на відміну від свого першого виступу в "Шансі", хоча і тоді забуті слова не завадили йому отримати шквал глядацьких смс-повідомлень, що і дозволило йому вийти у фінал. Сестри з дуету "Анна-Марія" в "Шансі" вже не новачки, тож трималися впевнено і як завжди були усміхнені та веселі. Хто стане першим в останньому "Шансі" - вирішать глядачі, але під час фінального концерту складалося враження, що перших три місця дістануться фіналістам минулих сезонів, серед яких вже згадані сестри-близнючки "Анна-Марія", Петро Дмитриченко і Маша Собко. Окрім фіналістів вже традиційно на концерті виступили переможці минулих сезонів: Віталій Козловський, Олександр Воєвуцький, Наталія Валевська, Павло Табаков, Інна Воронова, Олеся Киричук, Михайло Мостовий, а також Кузьма, Наталка Могилевська, новий проект Кузьми "Пающіє труси" і інші. Цієї неділі на каналі "1+1" о 20.25 буде телеверсія фінального гала-концерту. Тож, усі зацікавлені, дивіться. А я також дивитимусь ще раз цей концерт і знову переживатиму ті емоції, які переповняли мене тиждень тому

Наступною незабутньою подією для мене стала поїздка у Київ. Я вирушила туди нічним експресом 23 травня. Ще їдучи у вагоні і розмірковуючи про щось в напівдрімоті, я згадала, що також 23 травня, але 2006 року я теж їхала у Київ у цей же самий час доби. Тоді моя поїздка виявилася напрочуд вдалою, і, вірячи у дежавю, я подумала, що і цього разу маю зۥїздити у Київ не дарма. Ще б пак: я вже тоді точно знала, що зустріну в Києві двох людей, двох своїх подруг, яких не бачила вже кілька років. Спочатку я зустрілася з однокласницею. Точно не пам’ятаю, але здається років 5-6 я її не бачила. Зовні вона майже не змінилася, а ось усередині зміни відбулися істотні, але мабуть , ці зміни на краще. Що й казати, після закінчення середньої школи на нас чекала «школа життя» - це навчання в університетах, інститутах, інших закладах, далеко від батьків і досить часто там, де нас взагалі ніхто не знав і ми нікого не знали. 17-річним підліткам було важко справлятися з деякими обставинами, але «все, що не вбиває, робить нас сильнішими». Тому все, що відбулося з нами за ці роки – на краще. У кожній ситуації набуваєш якогось досвіду, який допомагає потім у житті. Потім я зустрілася ще з однією подругою. Спочатку це була моя подруга по листуванню, а через три роки після того, як ми почали листуватися, ми ще й побачилися і відтоді бачили одна одну ще декілька разів, і хоч бачилися не часто, продовжували писати листи. За 10 років вона взнала про мене все. І що б не траплялося у житті, завжди простягає мені руку допомоги. Я це відчуваю, знаходячись навіть за 300 кілометрів. При зустрічі вона подарувала мені книжку Адама Джексона «Десять секретів кохання». Сьогодні я дочитала цю книгу і читаючи останні сторінки, не змогла стримати сліз. Цей твір вже поповнив список моїх улюблених книг. Схоже на легенду, казку з добрим кінцем. До того ж у книзі багато мудрих думок, над якими варто замислитись тим, хто хоче щось змінити у своєму житті на краще, подібно до тих людей, чиї історії описані автором.

22 травня мені пощастило побувати на концерті Павла Табакова – талановитого львівського співака та переможця п’ятого сезону телепроекту «Шанс». Чесно кажучи, я чекала, що концерт буде суперовий, але не думала, що настільки. Звучали пісні, що увійшли до дебютного альбому П.Табакова, а також нові рок-балади та нові ліричні пісні, що увійдуть до наступної платівки. З новинок мене найбільше зачепила за живе пісня «Відлітай». Мабуть, кожна людина, слухаючи пісню або читаючи книгу, інколи бачить у тому відображення якоїсь своєї життєвої історії…

У концерті приймав  участь також чоловічий вокальний хор «Орфей», у виконанні якого звучали українські та зарубіжні хіти минулих років. Разом Павло та «Орфей» виконали безсмертну пісню групи ”Queen” ”BohemianRhapsody”. При чому виконання було настільки якісним, що анітрохи не поступалося оригіналу. Зал аплодував стоячи, а артист пообіцяв, що це був перший, але не останній їх концерт у Хмельницькому і що взимку вони обов’язково завітають у місто над Бугом ще і з Різдвяними колядками.

Після концерту усі бажаючі мали нагоду отримати автограф та сфотографуватися з виконавцем. Збираючись через день піти на фінальний гала-концерт «Шанс-10», я запитала, чи прийматиме Павло у ньому участь. Він відповів, що так, і що всю енергетику та емоції, які він віддавав хмельницьким слухачам, вкладе в ту одну пісню, яку виконуватиме на концерті «Шансу».

Травневими святами мені довелося відвідати красиве місто на Західній Україні - Чернівці. Думка поїхати туди з'явилася у мене після перегляду теми про Чернівці у блозі Алінусі :). Місто вразило мене своєю красою, особливо сподобалася мені архітектура. Чимось будівлі Чернівців нагадали мені Львів, тільки у Львові вулички вужчі. У Чернівцях дуже гарна центральна площа. Її окрасою , крім численних зелених насаджень, є театр О.Кобилянської. Дуже сподобався мені і парк ім. Шевченка, а у ньому особливо гойдалка у вигляді серця із написом "Я тебе кохаю", чудове місце для романтичних пар. Але найбільше у Чернівцях мені сподобався університет ім. Ю.Федьковича. У кінці нашої поїздки в нас була екскурсія територією цього університету. Він схожий на справжній казковий палац. Я по-доброму позаздрила тим студентам, які навчаються там. У одній з будівель нині знаходиться церква неймовірної краси із однією з найкращих акустик. Усе дуже сподобалось. Ось тільки шкода, що ми провели там мало часу, адже 7 годин мало для того, щоб подивитися місто. Проте і на це слід дивитися з оптимістичної точки зору: те, що ми так мало часу провели в Чернівцях - це привід ще раз туди повернутися :)