24 травня 2008 року. Ще один день який надовго запам'ятається мені своєю яскравістю та насиченістю. Як тільки я переступила поріг Будинку культури КПІ мене охопило відчуття того, що у найближчі години я стану свідком чогось феєричного і незабутнього. Це передчуття мене не обмануло. Тисячі яскравих вогнів, феєрверки перед сценою, десяток камер, які знімали все, що відбувається у залі, повний зал глядачів, ведучі, що постійно жартували один з одним - все це створювало неповторний настрій. Декілька років я вже хотіла потрапити на це дійство, але все щось заважало. А у цьому році я остаточно вирішила поїхати на гала-концерт, адже, швидше за все, цей сезон "Шансу" дійсно останній, тому тепер або вже ніколи. Що й казати: спостерігати за концертом з екрану телевізора і бути присутньою на живому концерті - це зовсім різні речі. До фіналу десятого Шансу увійшли Олександра Нудьга, Михайло Бочевар, Людмила Нитичук та інші. Мені дуже сподобався виступ Олександри Нудьги. Дівчина має приємний голос і гарні акторські здібності, а пісня "Разговор с портретом", яку вона виконувала в дуеті з батьком, не могла не викликати сльозу. Неабиякі вокальні дані і у нашої землячки - хмельничанки Людмили Нитичук. М.Бочевар цього разу вивчив слова пісні "Всё могут короли", на відміну від свого першого виступу в "Шансі", хоча і тоді забуті слова не завадили йому отримати шквал глядацьких смс-повідомлень, що і дозволило йому вийти у фінал. Сестри з дуету "Анна-Марія" в "Шансі" вже не новачки, тож трималися впевнено і як завжди були усміхнені та веселі. Хто стане першим в останньому "Шансі" - вирішать глядачі, але під час фінального концерту складалося враження, що перших три місця дістануться фіналістам минулих сезонів, серед яких вже згадані сестри-близнючки "Анна-Марія", Петро Дмитриченко і Маша Собко. Окрім фіналістів вже традиційно на концерті виступили переможці минулих сезонів: Віталій Козловський, Олександр Воєвуцький, Наталія Валевська, Павло Табаков, Інна Воронова, Олеся Киричук, Михайло Мостовий, а також Кузьма, Наталка Могилевська, новий проект Кузьми "Пающіє труси" і інші. Цієї неділі на каналі "1+1" о 20.25 буде телеверсія фінального гала-концерту. Тож, усі зацікавлені, дивіться. А я також дивитимусь ще раз цей концерт і знову переживатиму ті емоції, які переповняли мене тиждень тому

Наступною незабутньою подією для мене стала поїздка у Київ. Я вирушила туди нічним експресом 23 травня. Ще їдучи у вагоні і розмірковуючи про щось в напівдрімоті, я згадала, що також 23 травня, але 2006 року я теж їхала у Київ у цей же самий час доби. Тоді моя поїздка виявилася напрочуд вдалою, і, вірячи у дежавю, я подумала, що і цього разу маю зۥїздити у Київ не дарма. Ще б пак: я вже тоді точно знала, що зустріну в Києві двох людей, двох своїх подруг, яких не бачила вже кілька років. Спочатку я зустрілася з однокласницею. Точно не пам’ятаю, але здається років 5-6 я її не бачила. Зовні вона майже не змінилася, а ось усередині зміни відбулися істотні, але мабуть , ці зміни на краще. Що й казати, після закінчення середньої школи на нас чекала «школа життя» - це навчання в університетах, інститутах, інших закладах, далеко від батьків і досить часто там, де нас взагалі ніхто не знав і ми нікого не знали. 17-річним підліткам було важко справлятися з деякими обставинами, але «все, що не вбиває, робить нас сильнішими». Тому все, що відбулося з нами за ці роки – на краще. У кожній ситуації набуваєш якогось досвіду, який допомагає потім у житті. Потім я зустрілася ще з однією подругою. Спочатку це була моя подруга по листуванню, а через три роки після того, як ми почали листуватися, ми ще й побачилися і відтоді бачили одна одну ще декілька разів, і хоч бачилися не часто, продовжували писати листи. За 10 років вона взнала про мене все. І що б не траплялося у житті, завжди простягає мені руку допомоги. Я це відчуваю, знаходячись навіть за 300 кілометрів. При зустрічі вона подарувала мені книжку Адама Джексона «Десять секретів кохання». Сьогодні я дочитала цю книгу і читаючи останні сторінки, не змогла стримати сліз. Цей твір вже поповнив список моїх улюблених книг. Схоже на легенду, казку з добрим кінцем. До того ж у книзі багато мудрих думок, над якими варто замислитись тим, хто хоче щось змінити у своєму житті на краще, подібно до тих людей, чиї історії описані автором.